В Украине 14 октября отмечают сразу три праздника — Покровы Пресвятой Богородицы, День украинского казачества и с 2014 года — день Защитника Украины.

 

О легенде возникновения праздника Покровы, истоках украинского казачества и великих гетманах рассказал Евгений Стасиневич в программе «История без истерики» на радиостанции Голос Столицы.

 

— В переддень великого свята Покрови Пресвятої Богородиці ми вирішили поговорити про початки, витоки, особливості українського козацтва. Я розумію, що тема ця — надзвичайно широка, і ми могли б цілий рік говорити тільки про українське козацтво в різних його аспектах. До того ж ця тема — небезпечна ще й в тому плані, що у кожного з вас, певно, є своя візія, ким були козаки, звідки це все почалось, як продовжувалось. Це настільки масштабна тема, що говорити про неї — важко, але від того — страшенно цікаво. Тим паче, що у нас на Покрову, з 1999 року відзначається день українського козацтва. У нас є своя прив'язка, і тепер з 2014 року указом президента свято Покрови призначене як День захисника України.

52 УИКЕНДА: казацкие места - где отметить Покров
52 УИКЕНДА: казацкие места — где отметить Покров

 

У нас тут багато ліній сходяться в цій точці, і абсолютно логічно нам в переддень свята поговорити про одне з наріжних явищ української історії. Можемо сказати декілька слів про легенду, яка пов'язана з Покровою, бо свій давньоруський контекст ми тут теж маємо, оскільки за легендою було так: Князь Аскольд прийшов з походом в Константинополь, столицю Візантії, взяв її в облогу, вже потім вони прорвались до міста, і люди, які там жили, сховались в соборі, сховались від військ та грабунків, і начебто у вирішальний момент конфлікту саме Богородиця своїм покровом, омофором їх вберегла, і Аскольд зі своїми дружинниками був настільки вражений цим проривом містичного, що прийняв те одне із перших хрещень. Але це — красива легенда, не варто нам думати, що так все воно було. Багато є варіацій цієї легенди, наприклад, пов'язана з сарацинами.

 

Тепер, переходимо до козацтва. За доброю традицією підемо до початків, і тут цей метод виправданий, тому що козаки в 17 столітті — сформоване утворення, вони визнані Короною польською чи Великим князівством Литовським, вже відбулось якесь унормування. І це дуже простий шлях, говорити про козаків 17 століття, і про козацьку революцію, і про Богдана Хмельницького, і про його послідовників, і Петра Сагайдачного, і Івана Мазепу. Краще спробувати зазирнути у темряву, кіммерійську імлу, скажімо, 15 і 16 століть, в ці сто років, коли це явище, по суті, і оформлюється, і побачити, що нам історична наука і, навіть частіше, історична інтуїція тут підказує, як це явище наростає, і головне, де воно наростає, бо тут географія стає ключовою, це історія, яка починається з географії, бо в 14 столітті в усій Європі, і в 15 столітті на території Русі відбуваються величезні тектонічні злами, катаклізмі, монгольські погроми, потім Галицько-волинські політичні ці центри, зміни цих центрів, змінюються династії, Київ, Львів, але це дуже мало зачіпає великий степ, який продовжує з умовного півдня такого, південно-східного напрямку оточувати Русь.

ИСТОРИЯ БЕЗ ИСТЕРИКИ: кто такой Иван Мазепа

 

Цей південь залишається недоторканним протягом багатьох століть. Дійсно, була орда, ця орда величезні території включила до свого конгломерату, але між цим степом — давайте називати його диким полем чи великим полем і територією Русі, яка входила в склад різних державних утворень, але ми можемо вважати це Руссю, бо так воно і вважається, що лежить ще величезна буферна зона між ними. Тобто не просто закінчується Русь, скажімо, Каневом, бо це була одна з крайніх точок, і починається дике поле, підконтрольне Орді. Ні, так не було. Була величезна буферна зона, бо, наприклад, татарські стійбища починались лишень через 200 кілометрів від Канева. Уявіть собі цю територію! І якщо спробувати її окреслити, то це територія на правому березі Дніпра більше збігалась з течією річки Рось, а на лівому — переходила нижче від сучасного Переяслава-Хмельницького. Навіть якщо ви не добре уявляєте собі карту України, ви можете осягнути масштаб, і ця нейтральна сфера впливу, як її називають, вона не могла довгий час бути незалюдненою. Вона все одно притягувала, все одно манила, туди йшли, і шли — з дуже різних міркувань.

 

Давайте одразу говорити, що йшли далеко не тільки битись з татарами чи відбивати ясир. Це історія — значно пізніша. Йшли часто на якісь землі необроблені. Йшли туди піднімати власний достаток, селитись, бо в якийсь момент, звісно, в першій третині 15 століття князь Вітовт намагався встановити контроль над Причорномор'ям, і ця буферна зона вважалась частиною русько-литовської державної території. Але останні сліди руських, які були висунуті на південь, вони тут фіксуються всередині 15 століття, і після того — знов степ стає степом, і люди, які туди прийшли, їхні методи ведення і господарства, і просто розбудовування свого власного життя мають свою про специфіку, бо саме в цій буферній зоні явище козацтва і постає.

 

Смотрите также: 

Истоки казачества. Интервью с экспертом